Війна… все далі відходить від нас вона. Загоювалися рани на «тілі» землі, та ніколи не заживуть рани на серці учасників жорстокої битви за право жити, любити, надіятися і вірити. Війна в їхній пам’яті живе як найстрашніший гіркий спогад, але вона ж і нагадує їм про стійкість, мужність.
Цього року учні нашого класу відвідали ветерана Великої Вітчизняної війни Почичуєва Михайла Кузьмовича. З його уст ми дізнались багато про ті воєнні страшні літа. Михайло Кузьмович розповів нам про себе, про своє нелегке життя.
Почичуєв Михайло Кузьмович народився в Тамбовській області 6 листопада 1924 р. батьки разом з ним переїхали до Красногорського краю. Там закінчив школу.
У 1942р. був призваний до армії і зачислений в Пулеметно-минометное училище. У 1942 був призваний на війну на Малой земли. У 1943 р. був тяжко поранений в голову розірваною пулею, і отримав направлення в Сочі, в госпіталі пробув 2 місяці. Коли повернувся на фронт отримав завдання бути в тилу. Добрий товариш, що також був з Михайлом в тилу запропонував йому порвати направлення в тил, і піти воювати на фронт, що вони і зробили. На фронті у 1943 році отримав тяжке поранення в ліву руку, і в госпіталі її ампутували.
В післявоєнному часі зустрів жінку, яка згодом стала його дружиною, її звали Катерина Михайлівна. У 1948 році Михайло Кузьмович разом із жінкою поїхали в Україну, в гості до сестри Катерини Михайлівни. Тут і залишилися. Михайло Кузьмович пропрацював 30 років на автоколонці. Катерина Миколаївна працювала вчителем початкових класів. Мали двох синів.
В цей час: старший син живе в Черкасах; менший—в Брянську. Має двох онуків і одну онучку.
Михайло Кузьмович був нагороджений багатьма орденами та медалями, одні з них: орден «Вітчизняної війни», «Богдана Хмельницького». Мав звання лейтенант.
Першою досить цікавою і корисною справою стала акція: «Коли чисто, то й оку мило». Ми – учні, активно збирали сміття і листя на алеї по вул.Леніна, яка просто була «засипана» пляшками і етикетками… 
